Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш називатися людиною.

Поради психолога

 “Не буває так, що діти з 1 вересня починають когось бити чи принижувати, знімаючи на камеру. Булінг не трапляється на рівному місці”.

  У початковій школі відповідальним за атмосферу та емоційний стан колективу, безумовно, є дорослий, який перебуває в приміщенні з дітьми в цей момент (класний керівник, педагог, асистент учителя тощо). Саме він має сформувати відчуття фізично-емоційної безпеки для кожної дитини. Це водночас дасть змогу досягти підвищення ефективності навчання. Тож учитель має пам’ятати та керуватися основними принципами побудови емоційно здорового колективу учнів:

1. Правила. Кожна спільнота (не лише шкільна) функціонує за певними нормами і правилами: що і в якому порядку робиться, яка поведінка  неприпустима, як вирішують конфлікти тощо. У дитячій шкільній спільноті правила встановлюють дорослі. Але вони мають бути донесені і зрозумілі кожним її членом. І це – так само завдання дорослого.

“Що з тобою відбувається? Яка тобі потрібна допомога, щоби ти зрозумів та засвоїв ці правила?” – такі запитання варто ставити “бунтівникам”, поки ситуація не вийшла з-під контролю.

2. Режим. Діти, особливо молодшого шкільного віку, опановуючи ритм системи навантаження та відпочинку шкільного розкладу потребують своєчасних перерв у незвичному для них нерухомому стримуванні на уроках. Тож якщо вчитель має звичку затримувати дітей після дзвоника, проводити класні години на перервах чи застосовувати як покарання позбавлення відпочинку, зростає агресія. Зменшення рухового режиму призводить до підвищення внутрішнього напруження, і воно має знайти вихід у іграх або організованих рухливих вправах кінестетичної освіти чи на командотворення.

3. Спільне завдання. Це те, що здатне об’єднати в спільноту абсолютно різних людей. Школа – не клуб за зацікавленнями, отже – самі діти не зможуть знайти ідею, яка об’єднала б усіх. Таку ідею має запропонувати вчитель. Це може бути навчальний проєкт, підготовка концерту, дослідження – будь-що. Адже в протилежному випадку клас може об’єднатися навколо ідеї деструктивної – цькування слабшого. Деструктив вимагає менше енергії, тож цей шлях суттєво легший.

4. Лідерство. У початкових класах безумовним лідером спочатку є вчитель. І діти несвідомо “зчитують” його поведінку та ставлення до кожного з членів колективу і відповідно реагують повагою, наслідуючи ставлення наставника.

Ми звикли розглядати булінг як конфлікт двох сторін – агресора та жертви. Тоді як насправді є ще і третя сторона – так званий рятувальник. Називається це трикутником Карпмана. Вихід із цього замкненого кола може бути в серцевину людяності й відповідальності.

“Коли вчитель, адміністрація та батьки починають активно вирішувати конфлікт у дитячому колективі, примушуючи булера відчувати себе винним, застосовувати покарання та колективний осуд, вони автоматично самі стають агресорами, перетворюючи дитину на жертву. І цей процес може тривати нескінченно колом: вчитель покарав, втрутилися батьки, підхопила адміністрація й так далі. Це коло треба розривати ще на першому етапі”.

  Насамперед, варто пам’ятати, що жертва, агресор та рятівник – це не характеристики людей, а ролі, які вона добровільно беруть на себе. І ті дії, які вчиняє кожен у конфлікті, є лише аспектом поведінки. Тож і працювати із вирішенням конфлікту потрібно в цій площині: можна засудити поведінку, вчинок, але не людину.

Конфлікт та шлях його вирішення – спосіб показати дитині її цінність, навчити конструктивного діалогу на гуманістичних засадах спілкування, з повагою до потреб обох сторін. Для дорослих це привід звернути увагу на дитину: що з нею відбувається, чого насправді вона потребує і яка їй необхідна допомога.

Напруження та деструктив трикутника Картмана зникають, коли агресор вибачається перед жертвою.

“Агресор має вибачитися за помилку, за поведінку – так він візьме відповідальність за свій вчинок. І це надзвичайно важливо для подальшого емоційного стану дитячого колективу. Дорослий має привести сторони до порозуміння”.

“Воювати потрібно не з дитиною, вчителем, школою чи батьками, а з проблемою”

Коли в школі відбувається конфлікт, то він іде за традиційною схемою: “призначається” винний, викликаються батьки, долучається адміністрація. Агресивно налаштовані батьки переспрямовують провину або на свою дитину (відчуваючи сором), або на вчителя, адміністрацію тощо. У результаті, отримується гучний скандал, часто із залученням громадської думки. Конфлікт, може, і заминається, але проблема за такого підходу не вирішується, а навпаки – ускладнюється. Навіть якщо батьки забирають дитину зі школи, вони не приберуть її із суспільства – незручна поведінка буде посилюватись і ускладнюватись аж до асоціальної.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”